Сторінки історії Львівського медичного фахового коледжу післядипломної освіти

 

 

 

Чудової весняної днини у середу, 15 травня, 1985 року на світ з’явився Львівський медичний фаховий коледж післядипломної освіти. Чи було тоді ясно, чи дощило, ніхто достеменно не пам’ятає. Але день точно був прекрасний, адже у Львові на один медичний навчальний заклад побільшало. Більше того, це був перший заклад післядипломної підготовки для сестер медичних Львова та області. 

 

Отож Львівський медичний фаховий коледж післядипломної освіти – єдиний заклад післядипломної освіти на Львівщині, а сьогодні і в Україні, де на циклах спеціалізації та тематичного удосконалення підвищують свій фаховий рівень сестри медичні та брати медичні різних спеціальностей, фельдшери, акушерки, фармацевти, лаборанти, зубні техніки тощо.

 

Тоді це було училище. Змінювалися назви, люди, часи, умови, дати у календарі, але одне залишалося сталим – якісна підготовка медичних фахівців як на додипломному так і післядипломному рівні. Але про все по порядку. 

 

 

Трішки дат

 

 

Львівський медичний фаховий коледж післядипломної освіти створений 15 травня 1985 року на базі Львівської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги як Львівське медичне училище підготовки та підвищення кваліфікації молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів. Першою директоркою училища була Лєна Федорівна Куліковська. Фактично на старті училище займало дві кімнати на 3-му поверсі діагностичного центру обласної лікарні. У штаті було лише два викладачі – Володимир Трохимович Бурий і Наталія Костянтинівна Юрченко. Заняття проводилися на базах львівських закладів охорони здоров’я. А вже за кілька місяців училище повністю перемістилося у новозбудовані приміщення на базі лікарні швидкої медичної допомоги. У лютому-березні 1986 року викладацький склад поповнили Олена Олександрівна Назарова та Людмила Юхимівна Гдулевич, які до сьогодні (уже понад 37 років) працюють у коледжі. З вересня 1986 року штат почав поступово збільшуватися. 

 

У серпні 1987 року директором училища став Іван Михайлович Луць – викладач вищої категорії, магістр державного управління.

 

Важливою віхою в історії закладу стало відкриття у квітні 1991 року відділення за спеціальністю «Сестринська справа» з вечірньою формою навчання. Так в училищі з’явилися студенти. А разом з тим побільшало і викладачів, зокрема педагогів. Відтак на базі училища почали готувати фахівців зі спеціальності Сестринська справа. Сьогодні це – 223 Медсестринство, освітньо-професійний ступінь – фаховий молодший бакалавр, кваліфікація – сестра медична/брат медичний. 

 

У 2003 році кількість студентів зросла ще більше, адже відкрито спеціальність «Фармація» також з вечірньою формою навчання. Відділення готує фахівців зі спеціальності 226 Фармація, промислова фармація, освітньо-професійний ступінь – фаховий молодший бакалавр, кваліфікація – фаховий молодший бакалавр з фармації.

 

У 2006 році училище перейменували у Вищий навчальний комунальний заклад «Львівський медичний коледж післядипломної освіти», а у 2014 році перейменовано на Вищий навчальний комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський медичний коледж післядипломної освіти».

 

У травні 2014 року директором коледжу призначено Вовк Лесю Григорівно – заслуженого працівника охорони здоров’я України, кандидата історичних наук, викладача вищої кваліфікаційної категорії, викладача-методиста. Леся Вовк з 1991 року працює у коледжі, з 1992 по 1995 була завідувачем практикою, а з 1995 по 2014 роки – заступником директора з підготовки спеціалістів. З призначенням нового керівника коледж набув нового життя. Змінилося буквально все – починаючи від ремонтів, закінчуючи оновленням матеріальної бази. Безумовно змінилися також методичні вимоги. Без перебільшення можна сказати, що Леся Григорівна зробила для коледжу стільки, скільки не зробив жоден з її попередників. Помилково буде сказати, що коледж почався з Лесі Григорівни, але той етап, який почався з моменту приходу Лесі Григорівни як керівника, неможливо переоцінити.

 

Зокрема, вперше в Україні, на базі коледжу запроваджено цикли спеціалізацій для медичних сестер загальної практики – сімейної медицини, з паліативної та хоспісної допомоги, шкільних медичних сестер, оптометристів тощо.

 

У 2018 році до коледжу приєднана Львівська обласна наукова медична бібліотека, яка сьогодні є структурною одиницею коледжу і розміщена у самому серці Львова – так званому будинку у «вишиванці». Саму ж книгозбірню започаткували у 1944 році.

У 2020 році відбулося перейменування закладу на Комунальний заклад Львівської обласної ради Львівський медичний фаховий коледж післядипломної освіти.

 

23 грудня 2020 року у коледжі відкрито симуляційно-тренінговий центр, який є результатом наполегливої роботи безпосередньо Лесі Григорівни як керівника навчального закладу.

 

У розпал пандемії у тимчасове користування були передані навчальні аудиторії корпусу № 1 (вул. І. Миколайчука, 9) для розміщення COVID-стаціонару. У листопаді 2020 року приміщення передали частково, а у березні 2021-го повністю. Зараз коледж фактично розміщений у будівлі на вул. Липинського, 54.

 

23-24 вересня 2021 року вперше в Україні, за ініціативи Львівського медичного фахового коледжу післядипломної освіти та Асоціації медичних сестер Львівщини, для спільноти медичних сестер і братів України пройшов Осінній медсестринський форум у Львові. Форум покликаний підняти престиж медсестринської професії та загалом привернути увагу до потреб та проблем медсестринства. Під час форуму також вперше, за ініціативи Лесі Вовк, відбулося дефіле святкового однострою та очіпка сестри медичної та брата медичного.

 

У листопаді 2022 року відбулося офіційне відкриття навчальної аптеки коледжу «Lege artis», а також оновленого фармацевтичного відділення. Студенти-фармацевти мають можливість під час навчання зануритися у практику, адже в аптеці все продумано до дрібниць і відбувається, як у реальному житті.

 

У травні 2023 року у коледжі відкрито нову спеціальність – «Екстрений медичний технік». Перші 15 водіїв Львівського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф уже здобувають нову професію на базі коледжу. 

 

День у день ми продовжуємо писати свою історію для вас 😊

 

 

Трішки кооперації, або Міжнародна співпраця 

 

 

Обійнявши посаду директора коледжу, Леся Вовк активно налагоджує міжнародне співробітництво. Леся Григорівна стажувалася у Польщі та Німеччині. Постійно вивчає досвід європейської системи освіти, інноваційні освітні технології, комунікує з європейськими закладами освіти, що дає змогу вдосконалювати, моделювати, впроваджувати в освітній процес щось нове.

 

Так, у травні 2018 року коледж відвідала делегація з німецького міста Потсдам, зокрема голова правління мережі клінік Штеффан Гребнер, професор, доктор медицини, директор дитячої клініки Томас Ерлер. Результатом зустрічі було підписано лист про наміри співпраці між коледжем та Клінікою «Ернст фон Бергман гемайннютціге ГмбХ» (м. Потсдам, Німеччина).

 

Упродовж 2018 року наш коледж разом із Фондом «Наука для розвитку» (Варшава, Польща) та 4 міською клінічною лікарнею м. Львова реалізовували проєкт «Підтримка розвитку професійного навчання медичних сестер у сфері паліативної допомоги».

 

У лютому 2021 року коледж виграв грант від Європейського Союзу (Гранти мобільності та гранти на персональні проєкти «Дім Європи»): «Європейський досвід онлайн-навчання медичних сестер навичок серцево-легеневої реанімації в системі післядипломної освіти».

 

У вересні 2021 року впроваджено інтеграційні програми для фахівців сестринської справи на базі Академії здоров’я клініки «Ернст фон Бергманн гемайннютціге ГмбХ» (м. Потсдам, Німеччина).

 

Також у вересні 2021 року, у рамках Осіннього медсестринського форуму у Львові, коледж підписав меморандум про співпрацю з Центром післядипломної освіти медсестер та акушерок м. Жешув (Польща). 

 

Упродовж 2021-2022 років коледж разом із Фондом «Наука для розвитку» (Варшава, Польща) реалізовували проєкт «Підвищення безпеки та якості діагностики і інших медичних послуг у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні», який фінансувався Міністерством закордонних справ Польщі.

 

У грудні 2022 року коледж уклав меморандум про міжнародну співпрацю із Сімейною школою медсестер Артура Лабатта при університеті Західного Онтаріо (Канада) та Чернівецьким медичним фаховим коледжем.

 

Та ще укладено багато меморандумів про співпрацю з різними організаціями України.

 

 

Трішки спогадів

 

 

Враховуючи ті часи і умови – середина і кінець 80-х років, зрозуміло, що на початках в училищі фактично нічого не було – жодного обладнання, жодної наочності, повний мізер. По суті це були голі стіни плюс викладацький колектив. Кабінети обладнували самотужки – як могли і як уміли. Родзинкою були вітражі у холах. Приміщення лікарні справді чудово підходили для навчання. З архітектурного боку виглядало на те, що ці приміщення будували саме для медичного училища – було досить просторо і водночас затишно. Кожна група, яка проходила післядипломне навчання, взяла собі за звичку знимкуватися на фоні цих вітражів або на сходах біля лікарні. Тоді при лікарні працював фотограф і він мав такий собі підробіток. Це стало доброю традицією для слухачів у перші роки існування училища. 

 

Прикро, але факт – на початку більшість викладачів проводили заняття російською. Підручники усі були виключно російською, жодного україномовного підручника тоді не було. Не було жодної наочності. По перші муляжі доводилося їздити за тисячу кілометрів. Без пригод не обходилося. А муляжі потрібні були, тому що невідкладну домедичну допомогу викладали в усіх групах. Це дуже важлива дисципліна, важливі навички, і, звичайно, їх треба відпрацьовувати практично. На перших заняттях позичали муляж на кафедрі анестезіології і реаніматології Львівського медичного інституту, поки не з’явився перший муляж «Федя». Після «Феді» поволі почали з’являтися інші його «колеги».

 

«Наша директор Лєна Федорівна замовила муляж на якомусь виробництві закордоном. Оскільки доставки не було, мене відправили за тисячу кілометрів у відрядження під час моєї відпустки забрати цей муляж. Я поїхала, прийшла на виробництво, але муляж мені не віддали. Виникла якась затримка із проплатою. Два тижні я чекала, поки надійде оплата. Врешті забрала муляж. Це був «Федя». Він був як старі ляльки, обличчя з целулоїди, ватні тканинні руки та ноги, грудна клітка в нього була така як треба, для того, щоб можна було відпрацьовувати непрямий масаж серця. Він був вбраний у синій трикотажний бавовняний спортивний костюм з тих, що на колінах дуже витягувалися, коли їх носили. А зверху була військова форма», – згадує одна з перших викладачів коледжу Олена Олександрівна.

 

Важливо додати, що у період перебудови, наприкінці 80-х – початку 90-х, коли створювалась незалежна держава Україна, зміни, які відбувалися у країні, торкнулися і училища. З плюсів було те, що українська стала єдиною мовою викладання. Однак було багато мінусів. Було дуже мало джерел інформації – інтернету не було, підручники застарівали, нові підручники не видавалися жодною мовою. Так, викладачі ходили по бібліотеках, підтягували свої знання з педагогіки. Була створена своя бібліотека, де було чимало підручників з медицини. Та цього було не достатньо. 

 

До 1991 року викладачі працювали за навчальними програмами (розрахованими на 144 години/місяць), які видавалися центральним методичним кабінетом підвищення кваліфікації середніх медичних працівників. Тобто не було можливості ці програми якось коригувати чи змінювати, доводилося працювати за стандартом. А уже в часи незалежності викладачі почали працювати за своїми власними програмами. Звичайно, що основа була стара, бо згрубша нічого не змінилося – ті самі 144 години, ті самі напрямки. У 1993 році з’явився наказ про підвищення кваліфікації середніх медичних працівників. Це дозволило трішки систематизувати навчальний процес. Навчальні програми робили самотужки, частково їх затверджували у Міністерстві охорони здоров’я. Центральний методичний кабінет у міністерстві особливо не наголошував на необхідності єдиних програм для цілої України. Тому всі працювали за приблизно однаковими програмами, але у кожному закладі вони були свої. Зрозуміло, що програма охоплювала і теоретичні, і практичні заняття. І звичайно була проблема з практичними заняттями через брак наочності. У той час практичні заняття викладачі часто проводили на практичних базах у лікарнях, централізованих стерилізаційних лабораторіях, рентген-кабінетах, дитячих садочках, школах – усюди, де змогли домовитися. Зараз коледж підписує угоди про співпрацю із закладами охорони здоров’я.

 

Окрім навчальних програм, викладачі самі писали сценарії ділових ігор, розробляли алгоритми тощо. Треба сказати, що жоден з викладачів, які працювали у коледжі, не мав педагогічної освіти. Вже пізніше, коли відкрилося відділення підготовки студентів, до нас прийшли педагоги, тобто люди, які закінчували університет і мали педагогічну освіту. А на відділенні післядипломної освіти всі викладачі мали медичну освіту і мінімум досвіду педагогічної роботи. Тому вчилися, можна сказати, у дії. На початку 90-х викладачі навчалися на курсах підвищення кваліфікації по педагогіці у Києві.

  

«Зимою 1991 року я 1,5 місяці була в Києві на таких курсах і власне тоді відбувалося голосування за незалежність. Я зі своєю коліжанкою Наталкою (Наталія Юрченко, – ред.) саме проходили ці педагогічні курси і ходили на виборчу дільницю голосувати. Дуже добре це пам’ятаю. Ці курси дали нам якусь основу – і так ми працювали. Це зараз ми постійно підвищуємо свою фаховість з педагогіки, а раніше педагоги ми були абсолютно самодіяльні», – згадує Олена Назарова.

 

 

Трішки про плани, або Наші цілі

 

 

Головна мета коледжу на сьогодні – бути у постійному контакті з медсестринською спільнотою, вивчати потреби медсестринства, рухатися в тандемі, підвищувати престиж медсестринської професії, надавати нові ґрунтовні знання та бути в авангарді змін. Бути корисними і завжди йти на крок попереду – так характеризують головну мету коледжу наші викладачі. 

 

Сестри медичні та брати медичні – це найбільший загін працівників охорони здоров’я у світі. На жаль, сьогодні в Україні ця посада недооцінена, вона не користується такою повагою в суспільстві, серед пацієнтів, як би це мало бути в ідеалі. Тому завдання коледжу – не лише виховати бездоганну сестру медичну/брата медичного – практика, а й привернути увагу влади та суспільства до потреб та проблем медсестринства. Адміністрація та викладацький колектив залюбки це і роблять. 

 

Великою перевагою є те, що наш колектив об’єднує спільна мета – це наша просвітницька діяльність. На щастя, у нас активний та творчий колектив, який любить свою роботу, успішно долає усі виклики, продовжує розвиватись й надихає на добрі й позитивні зміни наших студентів та слухачів.

 

Ми плануємо й надалі розширювати нашу практичну базу, покращувати роботу симуляційно-тренінгового центру та навчальної аптеки. В ідеалі ми мріємо також про клініку сестринського догляду. Однозначно це було б на користь і суспільству, і місту, і нашому колективу, і нашим слухачам. Тому що ми би мали власну практичну базу. На базі сестринської клініки можна було би обладнати навчальні лабораторії та кабінети, безпосередньо працювати та навчатися на робочому місці. 

 

Завзяття і бажання працювати – це те, чого нам ніколи не бракувало. А ще – ніколи не зупинятись на досягнутому. Чого і всім бажаємо!

 

Дякуємо, що дочитали до крапки. Тепер ви знаєте майже все про наш коледж і можете сміливо вступати до нашого закладу або ж проситися до нас на роботу 😉 Будьте наполегливими! Успіху!