Чи зобов’язана сестра медична відвідувати курси підвищення кваліфікації

 

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України «Про підвищення кваліфікації молодших  спеціалістів з медичною та фармацевтичною освітою» від 07.09.1993 №198 (далі – Наказ №198) підвищення рівня професійної майстерності відбувається на циклах спеціалізації та удосконалення у центрах підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів.

 

Щорічно до 15 травня до Головного управління учбових закладів, кадрів і науки Міністерства охорони здоров’я України направляють на затвердження плани-заявки підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів.

 

Головними завданнями курсів є:

 

  • задоволення потреб закладів, організацій у підвищенні кваліфікації і перепідготовці молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів;
  • оновлення і поглиблення професійних знань;
  • забезпечення оперативного оволодіння спеціалістами сучасними досягненнями медичної науки і практики;
  • надання нової кваліфікації, нової спеціальності;
  • послідовне проведення заходів, спрямованих на підвищення якості, розширення практичної направленості, удосконалення форм і методів навчання;
  • здійснення за підсумками навчання спеціалістів комплексної оцінки професійних знань, умінь і навичок, ділових якостей і вироблення на цій підставі рекомендацій керівникам закладів по їх подальшому використанню;
  • проведення атестації молодших спеціалістів з медичною та фармацевтичною освітою.

 

Документом, що засвідчує проходження курсів підвищення кваліфікації медичною сестрою, є Свідоцтво про проходження підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних та фармацевтичних спеціалістів (далі – свідоцтво). У ньому відображено всі етапи підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів.

 

Молодшим медичним і фармацевтичним спеціалістам, які закінчили цикли спеціалізації та удосконалення, видають свідоцтво, в якому роблять відповідний запис про навчання. У випадку, коли таке свідоцтво раніше видавалося, новий документ не видають, а вносять відповідний запис у раніше виданий.

 

Відповідальність за скерування медичних працівників на цикли та курси підвищення кваліфікації несуть заклади охорони здоров’я. При цьому навчання медичних працівників лікувально-профілактичних закладів, що фінансуються за кошти державного бюджету, здійснюється за рахунок держави.

 

Відповідно працівник не має права відмовитись від проходження підвищення кваліфікації, а роботодавець має всі необхідні адміністративні важелі направити такого молодшого спеціаліста для підвищення кваліфікації.

 

Особа, що вчасно не пройшла атестацію на підтвердження кваліфікаційної категорії, матиме право і надалі працювати, однак вже без кваліфікаційної категорії, і відповідно, з пониженням посадового окладу. Проте це не звільняє таку особу від обов’язку підвищення рівня професійних знань та майстерності, на підтвердження чого медична сестра має надавати своєму закладу охорони здоров’я відповідне свідоцтво.

 

 

Оплата праці медику у разі направлення на курси підвищення кваліфікації

 

Відповідно до частини другої пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 11.05.2011 №524 за медичними і фармацевтичними працівниками державних та комунальних закладів, які направляються до закладів післядипломної освіти для підвищення кваліфікації, підготовки і перепідготовки, зберігається середня заробітна плата за основним місцем роботи та за сумісництвом згідно із законодавством.

 

При роботі за сумісництвом з працівником укладають окремий трудовий договір, який юридично не пов’язаний з трудовим договором за основним місцем роботи.

 

Стороною трудового договору про роботу за сумісництвом на стороні власника може бути як інший власник («зовнішнє сумісництво»), так і той же власник, з яким працівник уклав трудовий договір про основну роботу («внутрішнє сумісництво»).

 

Працівникові, який працює за сумісництвом, оплата праці визначається за фактично відпрацьований час, виходячи з передбачених умовами оплати праці складових (посадового окладу, надбавки та доплати до нього тощо).

 

Середня заробітна плата зберігається за медичними та фармацевтичними працівниками незалежно від того, за «внутрішнім» чи «зовнішнім» сумісництвом вони працюють і з якого місця роботи (основного чи за сумісництвом) направляються для підвищення кваліфікації, підготовки і перепідготовки. Тобто це є державною гарантією медичним та фармацевтичним працівникам, які направляються до закладів післядипломної освіти для підвищення кваліфікації, підготовки і перепідготовки.

 

Медичні і фармацевтичні працівники, які працюють у закладах охорони здоров’я за «зовнішнім» сумісництвом, можуть бути направлені до закладів післядипломної освіти для підвищення кваліфікації, підготовки і перепідготовки. У цьому випадку середня заробітна плата зберігається за медичними працівниками і за основним місцем роботи, і за місцем роботи за сумісництвом.